Школа № 142 Амур-Нижньодніпровський район
 
.

 

 

 

 

 

 

 

І Всеукраїнська наукова шкільна конференція від збірника наукових і творчих досягнень школярів «Крок у науку» ПОШУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА УЧНЯ 11 КЛАСУ "ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ДУСІ ОЛІМПІЗ

УДК 371

Клименко В.М.

учень 11 класу

Кравчук М.А.,

 вчитель Захисту Вітчизни вищої кваліфікаційної категорії,

 «Учитель-методист»

Експериментальний навчальний заклад  Всеукраїнського рівня

КЗО «Спеціалізована середня загальноосвітня школа № 142

еколого - економічного профілю» Дніпровської міської ради

mvd_@i.ua

 

Виховання учнівської молоді в дусі олімпізму на прикладах героїчного патріотизму спортсменів України - ветеранів 2-ої світової війни, учасників та переможців Олімпійських ігор

 

Поширення олімпійських ідеалів і цінностей олімпізму серед учнівської  молоді – один з основних напрямів роботи педагогічного колективу.

Україна переживає складний час: агресію іншої держави. 10-ки тисяч наших бійців захищають незалежність, 2,7тис. загинули за вільну Україну. Героїко-патріотичне виховання молоді - одна з основних задач вчителів, вихователів. Виховання на традиціях олімпійців, ветеранів 2-ої світової війни, військовослужбовців збройних сил України та інших формувань – це героїчний приклад для нашої молоді.

Олімпійські ігри мають давню історію. Батьківщиною олімпіад є Стародавня Греція. Біля підніжжя гори Кронос, у долині древньої річки Алфей видніються залишки стін священного олімпійського осередку. На час проведення Олімпійських ігор проголошувалося священне перемир’я. Традиції припинення війн перейшли і у сучасні Олімпійські ігри, які були відновлені завдяки ентузіазму П’єра де Кубертена в Афінах в1896 році.[1]

З 1952 по 1990 роки Олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював

свої позиції в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Україні.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла

рішення створити Національний Олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був

остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським комітетом.[2]

Українські спортсмени, ветерани другої світової війни, військовослужбовці вписали в історію світового спорту  свої імена.     

 

Віктор Іванович Чукарін

Віктор Іванович Чукарін – гімнаст, олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту, заслужений тренер УРСР, доцент ,завідувач кафедри гімнастики Львівського інституту фізичної культури.

За цими сухими рядками  криється героїчна постать спортсмена, патріота, ветерана Другої світової війни.

Народився Віктор Іванович  9 листопада 1921 року в селі біля Маріуполя, в сім’ї донського козака.

В 1937 році батька було репресовано. Спортом почав займатися у дворі,  потім в шкільній секції. Навчався в Київському технікумі фізичної культури. В 1940 році отримав звання «Майстер спорту СРСР». На початку Другої світової війни пішов добровольцем на фронт. Через кілька тижнів під Городищем, що біля Черкас, артилериста Чукаріна поранило в голову, а потім почалися табори полонених. В. Чукарін спочатку потрапив у концентраційний табір, на руці Віктора з’явилося татуювання – 10491, з яким він жив довгі чотири роки в німецькій неволі. Коли радянські війська підійшли близько  до розташування в`язнів, тоді  всіх полонених погрузили на баржу і збирались потопити в морі, щоб приховати сліди злочину. Але їм завадили англійські кораблі. Після морського бою баржу віднесло у відкрите море і тільки через 7 днів, ледве живих людей, що знаходилися в баржі без води і їжі,  звільнили .

Повернення додому, образно кажучи, з того світу, було нелегким: військова контррозвідка (СМЕРШ) назвала Віктора зрадником Батьківщини.

Лише на початку 1946 року Чукарін приїхав у рідний Маріуполь. Навіть рідна мати не впізнала сина; попри  те, що йому щойно виповнилося 25 років, виглядав хлопець значно старшим.

Йому було 26 років, і він знову почав інтенсивно займатися гімнастикою. В 1948 році вперше став чемпіоном СРСР у вправах на брусах. Це був його улюблений снаряд, на якому він особливо відточував свою програму. Чукарін за свою прихильність до брусів отримав прізвисько «Брусевич».

У 1952 році на ХV  і в 1956 році на ХVI Олімпійських іграх Віктор Чукарін уперше в історії України завоював звання абсолютного чемпіона цих  Ігор, отримав 11 медалей ( 7 – золотих, 3 – срібні, 1 – бронзову ) і став першим у світі семиразовим чемпіоном Олімпійських ігор.  Цю історичну славу СРСР принесла Україна, Україні – Львів, а Львову – інститут фізичної культури і Віктор Іванович Чукарін.  Він уперше в історії Олімпійських ігор підняв ім’я своєї Батьківщини на найвищий  рівень Олімпійського п’єдесталу!

У 1952 році німецький журнал першим визнав Віктора Чукаріна “Derbeste Turnerder Welt” (Найкращим гімнастом світу).

У 1954 році в Римі український гімнаст Чукарін уперше став і абсолютним чемпіоном світу.

Мало хто знає, що Львів у той історичний 1952-й став головним спортивним містом у світі, оскільки його мешканець привіз додому аж шість олімпійських медалей (чотири золоті та дві срібні). До речі, до того лише американський атлет Д. Оуенс у 1936 році привіз із ХІ Олімпійських ігор додому чотири медалі і потрапив у Книгу рекордів Гіннесса. 

У 1971 році доцент Чукарін за конкурсом був обраний завідувачем кафедри гімнастики Львівського  державного інституту фізичної культури, де виховав першого галичанина – чемпіона  ХХІІ Олімпійських ігор Б.Макуца та понад двадцять майстрів спорту .

Народ України високо оцінив заслуги Віктора Івановича Чукаріна в розвитку та популяризації спорту.

У Львові та Маріуполі його іменем названі вулиці.[3]

 

Куц Володимир Петрович

 

Куц Володимир Петрович -  1927 року народження. Радянський легкоатлет-стаєр 1950-х років, дворазовий олімпійський чемпіон 1956 року у бігу на 5 та 10 км, заслужений майстер спорту СРСР (1954). У 1956 та 1957 р. визнавався найкращим спортсменом світу.

За цими рядками спортивної кар’єри постає постать легендарного українця з Сумщини, ветерана Другої світової війни.

Батько і мати майбутнього олімпійського чемпіона працювали на цукровому заводі. За їх словами, Володя ріс міцним, сильним і витривалим хлопцем. Правда, особливою спритністю тоді не відрізнявся, був таким телепнем, за що і отримав прізвисько - Пухтя.

У 1943 році, коли передові частини Червоної Армії дійшли до с.Алексина, 16-річний Володя добровільно вступив до її лав, приписавши собі зайві пару років. На фронті був зв'язковим в штабі полку. Потім його відправили на навчання в артилерійське училище міста Курськ. Проте до місця призначення юнак так і не доїхав: по дорозі потяг потрапив під бомбардування і Куц втратив всі документи. Йому довелося повертатися додому - в с.Алексино, де його  вважали загиблим.

Восени 1945 року Володимир Куц пішов служити на Балтійський флот: спочатку був простим артилеристом, потім дослужився до командира розрахунку 12-дюймової  гармати. Там же вперше вийшов на бігову доріжку під час змагань на честь Дня Перемоги. Його перемога була настільки вражаючою, що з цього моменту його стали відправляти на всі змагання з бігу, і скрізь він виходив переможцем. Багато хто тоді дивувався його успіхам, так як ніколи не підозрювали в товстуні Куці таких здібностей.

У 1953 році Куц вперше завойовує звання чемпіона СРСР. Міжнародне визнання до маловідомого спортсмена прийшло в 1954 році на чемпіонаті Європи в Берні, коли він став чемпіоном з бігу на 5 тисяч метрів, встановивши світовий рекорд. Багаторазовий рекордсмен світу з бігу на 5000 м і 10000 м (1954–1957 роки). Десятиразовий чемпіон СРСР.

Останній світовий рекорд Куца на 5000 метрів — 13.35,0 секунд встановлений в 1957 році, протримався вісім років.

"Біг легендарного бігуна Володимира Куца зробив для зближення народів набагато більше, ніж загін з найбільш майстерних дипломатів"   ( з австрійської преси, 1956 року)        

Спортивна кар'єра Володимира Куца закінчилася швидко, в 1959 році через серйозні проблеми зі здоров'ям  він був змушений покинути доріжку і перейти на тренерську роботу.[4]

Наш навчальний заклад входить у мережу Шкіл олімпійської освіти. Учні 11-го класу досліджували історію проведення Олімпійських ігор, участь українських спортсменів, ветеранів 2-ої світової війни, військовослужбовців в Олімпійських іграх. Підготували презентації про Якова Григоровича Пункіна – учасника  2-ої світової війни, Олімпійського чемпіона XV Олімпіади з греко-римської боротьби, Марію Кіндратівну Гороховську- учасницю 2-ої світової війни,що  пережила блокаду Ленінграду, на XV Олімпійських іграх в 30-річному віці виборола 2 золоті та 5 срібних медалей  зі спортивної гімнастики. Підготували інформацію про олімпійців, учасників другої світової війни, з європейських країн:  Грендаля Келпо з Фінляндії, Руда Біргера з Норвегії, Габль Франц з Австрії.

Один з основних принципів олімпізму є: поєднання спорту з культурою та освітою, створення такого способу життя, який базувався б на радощах, здобутих через зусилля, виховання на основі доброго прикладу.

Олімпійська освіта, як ефективний засіб виховання дітей і молоді, має глибоке історичне коріння.

Реалізація олімпійської освіти у виховному процесі дітей та молоді

здійснюється шляхом впровадження інноваційних проектів, використання методичних посібників, застосування різноманітних форм поширення олімпійських ідей.

Формування в учнів ідеалів олімпійського руху, патріотичне виховання на прикладах спортсменів – олімпійців в нашій школі здійснюється як на уроках, так і під час позакласної роботи. Це формування патріотичних почуттів, виховання готовності до захисту Батьківщини, воно покликане спонукати до фізичного вдосконалення, вивчення бойових традицій українського народу.

 

Список використаних джерел

 

1. Інтернет посібник: Олімпійський рух - важливий для розвитку людини. Спосіб доступу URL: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=31363

2. Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація» Історія олімпійського руху в Україні  Спосіб доступу URL: http://studcon.org/istoriya-olimpiyskogo-ruhu-v-ukrayini

3. Wikipedia  Спосіб доступу URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Чукарин,_Виктор_Иванович

4. Інтернет посібник: to-name.ru  Спосіб доступу URL: http://to-name.ru/biography/vladimir-kuc.htm

 

Подобається