Школа № 142 Амур-Нижньодніпровський район
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Компетентнісний підхід у вивченні української мови

          Завдання сучасної школи – готувати учнів до життя. Головне у навчанні і вихованні – розвиток інтелекту, емоційної сфери, вироблення стійкості до стресу, упевненості в собі, позитивного ставлення до світу і сприйняття себе й інших, виховання самостійності, формування мотивації, усвідомленої потреби в самоактуалізації, самовдосконаленні.

          За висновками зарубіжних та українських науковців і вчителів, реалізувати такі завдання покликаний компетентнісний підхід.

          З’ясуємо значення терміну. Компетентнісний підхід – це спрямованість навчально-виховного процесу та формування й розвиток ключових і предметних компетентностей.

          Компетентність – це особистісний результат навчальної діяльності, практичний досвід успішного використання відповідних знань і вмінь у різних життєвих ситуаціях, індивідуальний досвід набутих компетенцій; показник того, що учень спромігся реалізувати в дії нагромаджені знання і виробленні вміння, щоб досягти бажаного результату; дієвість застосування здобутих знань і набутих умінь особистості відповідно до визначених освітніх стандартів; досвід ефективної діяльності в межах певної компетенції .

          Основним орієнтиром сучасної освіти називають формування творчо мислячої особистості, здатної саморозвиватися й адаптуватися в соціумі. Узагальнений образ сучасного учня, на думку українських і зарубіжних учених, має поєднувати такі основні якості: активність, ініціативність, рішучість, комунікабельність, персональну відповідальність, упевненість у собі, уміння аналізувати, здійснювати самоконтроль, працювати в колективі та ін.

          Комунікативна спрямованість процесу навчання української мови передбачає вироблення в учнів готовності успішно розв’язувати комунікативні завдання, а саме:

  • вміло добирати мовно-виражальні засоби;
  • володіти всіма видами і типами мовленнєвої діяльності;
  • оцінювати й осмислювати ситуацію спілкування;
  • адекватно реагувати на співрозмовника;
  • відчувати стан співбесідника;
  • ініціювати комунікативну взаємодію;
  • організовувати конструктивне розв’язання конфліктних ситуацій;
  • у виборі рішень керуватися системою цінностей, схвалених суспільством.

Враховуючи ці завдання, визначимо провідні напрями роботи учителя-словесника над формуванням комунікативної компетентності учнів, зокрема такі:

  • розвивати вміння осягати зміст і суть усних та писемних текстів;
  • навчати створювати повноцінні в комунікативному сенсі висловлювання, що відображають знання мовця про предмет мовлення і його думки, почуття, наміри;
  • виробляти вміння взаємодіяти з людьми, відповідним чином будуючи власні висловлювання;
  • вчити усвідомлювати і розуміти цінності й відповідно до них формулювати настанови;
  • стимулювати наполегливість і бажання навчатися самостійно;
  • удосконалювати навички самоконтролю власної діяльності;
  • розвивати емоційну сферу учнів (навчати їх співчувати, співпереживати, уболівати, виражати піднесеність, радість, тобто керувати емоціями відповідно до ситуації) ;
  • виробляти впевненість у собі, вміння адекватно виражати її;
  • розвивати схильність до роздумів;
  • привертати увагу до проблем, пов’язаних із досягненням цілей;
  • стимулювати самостійність та оригінальність мислення;
  • розвивати критичне мислення;
  • виховувати готовність продукувати власні і реалізовувати чужі новаторські ідеї;
  • розвивати здатність самостійно приймати рішення;
  • виховувати почуття персональної відповідальності за мовленнєвий учинок;
  • розвивати здатність слухати інших людей та осмислювати інформацію.

Готуючись до уроків, учителю важливо добирати ефективні методи навчання, зокрема, особистісно-зорієнтованого навчання.

Щоразу, добираючи форми і методи, варто запитати: що саме, який освітній продукт буде створений учнями на занятті? Цей продукт має стосуватися виучуваної теми, бути посильним і цікавим для учнів, співвіднесеним з їхніми можливостями й інтересами. Компетентнісно зорієнтоване навчання української мови закінчується не відповіддю біля дошки, а створенням продукту, яким може бути, наприклад, самостійно підготовлений твір будь-якого жанру, виконаний проект, запропоноване розв’язання проблеми; гармонійний міжособистісний діалог тощо.

Розвиток мислення – важливе, проте не єдине завдання навчання, тому потрібно обирати методи, що розвивають емоційну, моральну й духовну сфери дитини.

Важливими критеріями, що створюють атмосферу й визначають ефективність спілкування, на думку вчених, є істинність і щирість, а головними називають принципи кооперації, достатності, доцільності, ввічливості, принципи рівної безпеки, адекватності тощо. Навчаючи діалогу, вчитель має не лише правильно подати матеріал, який учні будуть легко й ефективно засвоювати, навчити їх складати діалоги за зразком і довільно, а й заохочувати школярів до діалогу на уроці та за його межами, скеровувати кожну частину теоретичного мовного матеріалу на розвиток і вдосконалення їхнього діалогічного мовлення.

Що реально може зробити вчитель для стимулювання учнів до гармонійного діалогу? За висновками психологів і дидактики, внутрішню мотивацію можна посилити за допомогою пояснення, яким чином конкретний матеріал може бути застосований у житті, визнання права кожного учня на власну думку, сприяння співпраці, використання інших методичних прийомів. Зокрема, стимулюванню сприяє використання ілюстративного матеріалу, а саме: уривків із художніх творів, афоризмів, легенд, яскравих прикладів із життя різних людей та ін.

Формування навичок будувати діалог має супроводити вивчення інших розділів мови. Багатий матеріал для налагодження продуктивного діалогу в будь-якій сфері дає українська фразеологія, потрібно лише допомогти учням усвідомити, що прислів’я і приказки – це комплекс правил комфортного співжиття в родині, з сусідами, друзями, іншими людьми, загалом у суспільстві. Людина, яка має багато фразеологізмів, ніколи не відчуватиме труднощів у спілкуванні, бо ж засобами фразеології можна нагадати правила етикету (Не смійся з людей – і люди з тебе не сміятимуться) , вказати на погану звичку, рису характеру чи поведінку (Ласий на чужі ковбаси. Багато грому – мало дощу) , схарактеризувати людину (Маленька пташка, та гострий дзьобик) та ін.

Крім того, прислів’я регулюють мовну поведінку людини (Менше говори – більше почуєш. Хто мовчить, той трьох навчить. Гостре словечко коле сердечко. Добре слово будує, а зле руйнує. Сказав, та не зав’язав). Знання прислів’їв і приказок робить людину комунікабельною, сприяє формуванню миттєвої реакції на різні мовні вчинки, допомагає знайти вихід у складній ситуації (Добре глухому – не скаже нікому. Що днина – то й новина).

Вивчаючи лексику, важливо орієнтувати учня на збагачення активного словника, правильно добирати лексичний матеріал. Ретельний добір слів має важливе значення, оскільки співрозмовник чує і сприймає окремі слова раніше, ніж усвідомить речення загалом. На думку вчених, заперечні частки сприймаються пізніше, ніж самі слова, тому фрази непогано впоралися, маєш непоганий вигляд, не остання людина в колективі, не найгірший варіант викликають у слухача протилежний ефект, його увага фіксує передусім слова із негативним значенням: погано, поганий, останнє, найгірший. Тому доцільніше сказати, хай навіть авансом, добре впоралися, маєш гарний вигляд, авторитетна (шанована) людина, підходящий варіант. Особливо це стосується привітань (побажань), коли замість добра, щастя, удачі й інших бажаних і позитивних складників мовець, намагаючись бути оригінальним, бажає ніколи не знати горя, не знати лиха, не знати смутку, щоб біда обходила стороною.

Учителі риторики в давні часи говорили своїм учням: «Розкажи так, щоб я побачив». Ключові слова кожної фрази малюють в уяві картинку. Тож щоб вона була оптимістичною, бадьорою, потрібно добирати відповідні слова.

Орієнтування учня на гармонійний діалог сприятиме результативності навчального процесу і підвищенню пізнавального інтересу учнів.

Розглядаючи загальнопізнавальні вміння, учені з-поміж них вирізняють когнітивні та креативні. Опанувавши когнітивні вміння, учень самостійно аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності, порівнює, систематизує їх, узагальнює, конкретизує, установлює внутрішньопредметні зв’язки (внутрішньопоняттєві, скажімо: означення, відокремлене означення, підрядне означальне речення; зовнішньопоняттєві, наприклад: змінені форми слова, спільнокореневі слова, синоніми) та міжпредметні зв’язки, робить висновки на основі спостережень, виділяє основне з-поміж другорядного, моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності, розуміє будову предмета.

Набувши творчих (креативних) умінь, учень уявляє словесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого, самостійно прогнозує подальший розвиток певних явищ, подій, переносить уже засвоєні знання й уміння в нову ситуацію, помічає і формулює проблеми у процесі навчання і життєтворчості, робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми, добирає переконливі аргументи для доведення, спростовує хибні припущення і твердження.

Оволодіння загальнопізнавальними вміннями забезпечують дві взаємопов’язані форми змісту компетентнісної мовної освіти: проектна діяльність і комплексні вправи.

З огляду на компетентнісний підхід у вивченні предмету, важливу роль відіграє формування комунікативних вмінь. Набувши їх, учень уміло використовує мовні і мовленнєві знання, демонструє навички, здатний толерантно взаємодіяти з іншою людиною, спроможний співпрацювати не лише з окремими особами, а й із групами, колективами, а також із самим собою (рефлексивно).

Формування даних комунікативних умінь здійснюється на основі змісту технології – проектної діяльності й комплексних вправ за допомогою інтерактивних методів і форм навчання. Ефективне застосування інтерактивного навчання зумовлюється доцільним поєднанням колективної, парної, групової, індивідуальної діяльності на всіх етапах навчально-виховного процесу – мотивації, цілевизначення, планування, опрацювання навчального матеріалу та рефлексивно-оцінювальному.

У реалізації компетентнісного підходу до навчання важливу роль також відіграють організаційно-діяльнісні вміння. Оволодівши ними, учень самостійно усвідомлює і визначає мету та мотиви власної пізнавальної діяльності й життєтворчості; планує діяльність для поставленої мети, розподіляючи її на етапи; виконує накреслений план за допомогою дібраних методів і прийомів; оцінює проміжні й кінцеві результати пізнавальної діяльності, вносячи відповідні корективи, включається в рефлексивну діяльність.

Здобуті на уроках української мови і мовлення загальнонавчальні вміння стають для учнів засобом і умовою розвитку сприймання, мислення, уяви, емоційно-вольової сфери, здібностей, оволодіння рефлексивною діяльністю, опанування компетентностей – ключової (комунікативної) і предметної (мовної).

Відповідно до особливостей нових підходів оцінювання навчальних досягнень учнів розширює свої функції. В умовах компетентнісного навчання оцінка повинна виконувати такі функції:

  • стимулювання (стимулювати учня відповідальність за власні освітні результати);
  • сприяння (допомагати вчитися на помилках, усвідомлювати важливість і потрібність інформації, виявити те, чого учень не знає і не вміє);
  • констатування (наявність тих чи інших умінь, ступінь оволодіння знаннями і вміннями, позитивні досягнення; наявність невдач, але не карати за них);
  • динаміки (розвиток, зростання учня порівняно з попередніми досягненями чи невдачами);
  • мотивування (мотивувати учнів на досягнення успіху);
  • спонукання (активізувати школярів до активної навчальної діяльності);
  • рефлексії (залучати учнів до самооцінювання на основі відомих критеріїв);
  • підтримування (підтримувати високу самооцінку).

Крім когнітивного (пізнавального), важливе значення мають особистісний і поведінковий складники компетентності, відповідно до яких результатами навчальної діяльності учня мають бути його конкретні поведінкові вміння й особистісні характеристики:

  • активність (здатність і бажання діяти, здійснювати пошук);
  • ініціативність (спроможність ефективно працювати в умовах мінімального керівництва або без нього; пропонувати різні способи розв’язання проблем);
  • пізнавальна й діяльнісна самостійність (здатність здобувати інформацію з різних джерел, самостійно приймати рішення);
  • відповідальність ( за свої рішення, вчинки, результати власної й колективної діяльності );
  • здатність до саморегуляції ( дисциплінованість, стійкість у стресових ситуаціях, уміння регулювати своє навантаження, емоційний стан, розподіляти час і сили );
  • комунікабельність ( тактовність, здатність налагоджувати й підтримувати комунікативну взаємодію; ефективно й безконфліктно працювати у колективі ).

Компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а вміння розв’язувати проблеми, що виникли в конкретних ситуаціях, за допомогою одержаних знань і набутих умінь. Отже, найвищої оцінки може заслуговувати учень, який не лише показує знання, а й виявляє здатність і досвід ефективного застосування цих знань у запропонованій ситуації.

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

  1. Амонашвили Ш. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш.Амонашвили. – Минск, 1990
  2. Бондаревська Є. Гуманістична парадигма особистісно зорієнтованого навчання / Є. Бондаревьска // Педагогіка. – 1997. – №4
  3. Гриценко Л. Основні ідеї інтерактивного особистісно зорієнтованого навчання / Л. Гриценко // Завуч. –2003 рік. – №15
  4. Савченко О. Ключові компетентності – інноваційний результат шкільної освіти / О. Савченко // Рідна школа. –2011. –№8-9
  5. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям / В. Сухомлинський // Сухомлинський В. Вибрані твори: у 5 т. – К., 1997. – Т.З.
  6. Фасоля А. Загальнонавчальні уміння в системі літературної освіти: інструмент, без якого не обійтися / А. Фасоля // Дивослово. – 2012. – №10.
  7. Голуб Н. Модичні Методичні рекомендації щодо навчання української мови в умовах компетентнісного підходу / Н. Голуб // Дивослово. – 2013. – №9.
  8. Варзацька Л. Інтерактивні технології в системі особистісно зорієнтованої освіти / Л. Варзацька, Л. Кратасюк // Бібліотечка «Дивослова». – 2006. – №4
  9. Гудзик И. Компетентностно ориентированное обучение русскому языку в начальных классах (в школах с украинским языком обучения) / И. Гудзик. – Чернівці: Букрек. – 2007
  10. Варзацька Л. Методичні рекомендації щодо навчання української мови в умовах компетентнісного підходу / Л. Варзацька // Бібліотечка Дивослова.– 2013. – №11

 

Подобається