Школа № 142 Амур-Нижньодніпровський район
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Педрада 2.04.20 Професійне самовизначення як чинник соціалізації та адаптації учнів

Порядок денний

 

1. Доповідач Бугир Л.М.
2. Співдоповідач  Раєвська І.Ю.
3. Співдоповідач Ніколаєва К.С.
4. Співдоповідач Мирошник Ю.А.
5. Співдоповідач Івоніна С.І.
6. Співдоповідач Скиба Л.П.
7. Співдоповідач Саранчук Т.В.
8. Співдоповідач Мізіна Л.О.
9. Співдоповідач Поліщук І.М.
10. Педагогічна рефлексія
11. Проєкт рішення педради
12. Зворотній зв'язок

 

1. Доповідач Бугир Л.М.

Соціалізація - це процес формування і розвитку особистості, що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності. Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Виховання і навчання (у вузькому сенсі) - це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості. Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і в той же час незалежно один від одного, хоча і спрямовані на становлення особистості, набуття людиною свого місця в житті. Різниця між цими процесами полягає в тому, що виховання, яке здійснюється в сім'ї, в дитячому садку, в школі, може перериватися, а ось соціалізація йде безперервно.

Рання соціалізація здійснюється в сім’ї, де складаються перші уявлення про світ, про добро і зло, де дитина усвідомлює себе. Сім’я – основний орган соціалізації. У деяких сім’ях проявляються такі недоліки сімейної соціалізації:

- надмірна опіка, допомога, що гальмує процес дорослішання дитини;

- дефіцит елементарних обов’язків, ділових стосунків;

- невміння узгоджувати дії, розв’язувати конфлікти.

В процесі соціалізації бере участь все оточення дитини: сім’я, школа, однолітки, сусіди, засоби масової інформації. Педагогові належить збалансувати важливі для формування соціальної зрілості учнів уміння:

- уміння орієнтуватися у нових умовах життя;

- уміння пристосовуватися до навколишнього світу;

- уміння конструктивно впливати на оточення та самого себе.

Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і незалежно один від одного, вони спрямовані на становлення особистості, знаходження людиною свого місця в житті, шляху соціального і професійного самовизначення. За своєю сутністю ці процеси різні. Як же може виховання цілеспрямовано впливати на стихійний, безперервний процес соціалізації?

В даний час соціалізація все частіше визначається як двосторонній процес. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, входячи у визначене соціальне середовище. З іншого боку, у процесі соціалізації він відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовище. Іншими словами, людина в процесі соціалізації не тільки збагачується досвідом, але й реалізує себе. Але якщо придбаний досвід не сприяє життєвому і професійному самовизначенню особистості,знання залишаються мертвим капіталом. У цьому і заключається принцип гуманізації, щоб забезпечити такий рівень мотивації навчальної діяльності, коли навчальний матеріал сприймається як особисто значимий.

Зіставлення особливостей процесу соціалізації і можливостей виховання дозволяє визначити конкретні функції виховної діяльності щодо керування позитивною соціалізацією учнів.

Перша функція - компенсація недоліків первинної соціалізації, що здійснюється у родині. Саме тут складаються перші уявлення про світ, добро і зло, дитина усвідомлює себе. В умовах соціальної нестабільності росте рівень тривожності, конфліктності як серед дорослих, так і серед дітей. У цих випадках компенсація браку сімейного тепла повинна відбуватися за рахунок гуманізації позиції педагога. Важливо, щоб у дитини була людина, якій вона довіряє.

Друга функція - керування процесом соціалізації особистості — попередження або корекція дитячих комплексів. Необхідно створити сприятливий морально-психологічний клімат у первинному колективі, ситуацію успіху і прийняття особистості навколишніми.

Наступна функція процесу виховання пов'язана з відкритістю виховної системи, заснована на взаємодії із соціальним середовищем. Виховання в даному випадку виконує функцію розширення соціального досвіду дітей.

Знову виявляється коригувальна функція виховання, спрямована на забезпечення моральної витримки особистості до впливу негативних факторів середовища (телепередачі, начебто спеціально розраховані на затвердження бездуховності, егоцентризму, приниження навколишніх). Не принижуючи, не критикуючи низькі, на наш погляд, пристрасті, переваги учнів, прилучити їх до всього багатства культури, справжніх моральних цінностей. Таким чином, виховання як цілеспрямований процес здатне впливати на стихійний процес соціалізації підростаючого покоління за певних умов.

Сучасна загальноосвітня школа як інститут соціального виховання становить собою:

- освітньо-виховний заклад, що реалізує функції виховання через освіту учнів;

- організацію (загальношкільну та мережу первинних), що здійснює вплив на школярів у процесі життєдіяльності у позанавчальний час;

- соціально-психологічну групу, вплив якої на учнів відбувається під час неформального спілкування та вільної життєдіяльності, що не організовується педагогами.

У рамках шкільної життєдіяльності активно відбувається самозміна учня – процес та результат усвідомлених, цілеспрямованих зусиль людини, спрямованих на те, щоб стати іншим. Шкільна життєдіяльність по відношенню до самозміни особистості може характеризуватися як:

- та, що підтримує позитивні самозміни;

- та, що гальмує самозміни;

- та, що провокує деструктивні форми самозміни.

Існують три середовища соціального впливу на дитину:

І. Міжособистісна взаємодія. В ході спілкування, той, хто впливає, прагне домогтися від іншого певних поступок, дає обіцянки, намагається виглядати привабливим, постачає все нову і нову інформацію, часто не залишає можливості на роздуми, вдається до позитивного підкріплення (усмішки, пестливих рухів, прояву уваги, смачної їжі).

ІІ. Спеціально створене середовище переконування. Вихователь звертається до вихованців, прагнучи переконати їх у чомусь, погодитися з його твердженням, пропозицією виконати певну дію, в цьому разі він впливає одночасно на багатьох дітей

ІІІ. Засоби масової інформації впливають на дитину опосередковано, проте щоденно й ефективно, створюючи привабливі образи певних цінностей - здоров'я, доброти, кмітливості, або навпаки - агресії, домінування сили, надмірної сексуалізації життя. Отже, вони можуть «сіяти добро» або нав'язувати дітям чужинні стандарти, штучних героїв, сумнівні авторитети,що можна прийняти як норму. Вплив, який не позбавляє дитину свободи опору, можливості уникнути погрози або фізичного обмеження свободи.

Важливими соціальними чинниками, що впливають на особистість, є:

- те, що кажуть авторитетні люди;

- те, що вони роблять;

- характеристики конкретної життєвої ситуації.

Педагогові належить збалансувати важливі для формування соціальної зрілості учнів уміння:

- уміння орієнтуватися у нових умовах життя;

- уміння пристосовуватися до навколишнього світу;

- уміння конструктивно впливати на оточення та самого себе.

 

https://drive.google.com/open?id=16Se-mT_sg14m1B3cG6tk7FqZ1OkG0tmFg0v0yjR9pAo