Ліцей № 142 імені П'єра де Кубертена
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Формування духовності та духовної культури особистості в умовах гуманізації освіти

 

Формування духовності та духовної культури особистості в умовах гуманізації освіти

         Щаслива людина, що має розум ясний і гострий, - вона осягає істину. Подвійно таланить тому, хто має душу добру й серце чуле, його духовне єство, мов сонях до сонця, завжди прихилене до людського болю, добра і шляхетності. І, либонь, потрійно благословен той, у кого і розум проникливий, і серце людяне, - він теж бачить істину, а дух його співзвучний усім людським радощам і печалям.

         У громадянському вихованні особливого значення в сучасних умовах набуває формування духовності та духовної культури школярів. У проекті концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності зазначається, що громадянськість є багато аспектним поняттям. Це фундаментальна духовно – моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика людини, що має культурологічні засади.

         В усі часи людство обережно ставилося до формування душі дитини, адже на міцному ґрунті духовності зростає і особистість, відповідальна за думку, слово і вчинок.

         Школа дзеркально відбиває проблеми і негаразди суспільства. Кінцевою метою всіх перетворень є духовний розвиток особистості. Великі надії покладає держава на вчителя. Як на творчого, знаючого, талановитого професіонала, який би зміг реалізувати завдання гуманної педагогіки, впливати на процес зростання духовності підростаючої особистості.

         Стикаючись поза школою з безмежним спектром соціальних груп, явищ і відносин, учні набувають новий досвід. Практика та інформація такого роду об‘єктивно повинні привертати пильну увагу вихователів у силу своєї сумлінності, соціальної спонтанності, інтелектуальної і моральної непідготовленості  дітей до їх критичного переосмислення.

         Тут педагогу і знадобиться досвід творчого сприйняття дійсності. Саме він повинен вчасно помітити, оцінити елементи нового, що зароджуються у поведінці, системі ціннісних ставлень та інтересів учнів, вступити з ними в контакт і допомогти подолати негативні явища.

         Критерієм успіху стають не абстрактні колективні інтереси, а якість життя конкретної особистості. Життєва практика доводить , що відсутність можливості розвитку особистості школярів, зокрема духовного, неминуче призводить до деградації, до повернення на нижчі, егоїстичні рівні свідомості. Це затримує й ускладнює процес формування людини майбутнього.

         Вміти створювати свій внутрішній світ, не схожий на навколишню діяльність, - один з найважливіших проявів духовності.

         Духовно розвинена людина­ ­– це людина, яка глибоко усвідомлює саму себе й може сама свідомо керувати своїми вчинками, спрямовуючи їх на досягнення суспільно важливих цілей і підпорядковуючи їх нормам і вимогам людяності.

         Важливим регулятором людських дій є, насамперед, совість. Видатний німецький філософ Еммануїл Кант говорив, що совість – це закон, який живе в нас самих, а французький філософ Гольбах називав совість нашим внутрішнім суддею. Духовно розвинена людина сама контролює свої дії. Прагне не допускати їх відхилення від певних суспільних вимог і норм. Така людина керується почуттям або розумінням свого обов‘язку.

         Не можна уявити духовно розвиненої людини, якій би не були властиві такі риси, як гідність і честь. Гідність особистості визначається її самоцінністю.

         Усвідомлення своєї гідності не дозволяє людині принижуватися, плазувати перед сильнішим за себе, займатися підлабузництвом або лицемірити. Разом з тим гідність людини вимагає належної поваги до неї з боку інших людей. Честь особистості ґрунтується на її особистих або колективних заслугах перед суспільством. Тому захищати свою честь, честь свого колективу чи своєї професії – це значить підтримати своїми діями відповідну репутацію.

Людина завжди таємниця, і до неї треба ставитися дуже уважно. Це намагання побачити добро в кожній людині є основою любові до всіх. Це – категорична умова глибокої моральності. Наша душа вимірюється саме тим, наскільки вона навіть в найгіршій людині вміє відшукати елемент  добра і за це полюбити її. “доброта твориться Людиної в людині і Людиної в самій собі”- писав В.О. Сухомлинський.

Дитина опиняється у фокусі нашої уваги. Ця обставина змушує вчителя подивитися на учня з іншого боку, зокрема, заглибитись у внутрішній світ кожної дитини.

Якщо ми хочемо бути справжніми вихователями, нам необхідно розкрити перед юним серцем красу людського передусім у самому собі – це дуже важливо. Підлітки повинні розуміти, відчувати красу людського в повсякденній праці свого вихователя. Джерелом культури людських емоцій є здатність учителя відчувати серцем внутрішній духовний світ людини.

Першим соціальним середовищем, що має вирішальне значення у вихованні дитини, є сім‘я. Найближчою людиною, в духовній аурі якої дитина перебуває в ранній період свого життя є мати. Незабаром близькими для неї стають учитель, шкільні друзі, однодумці з молодіжних організацій, тощо.

Велику частину свого життя дитина проводить у школі на уроці. Урок – не лише основна форма навчання, але і сфера, у якій переважно відбувається шкільне виховання. На уроці чинником виховання служить все, з чим учень взаємодіє. Це означає, що вчитель змушений постійно тримати в полі зору аспекти уроку, вивчати їх виховні можливості і на цій основі навчитися впливати на весь виховний процес. Виховне значення тут передусім має специфічний зміст кожного предмета.

Гуманітарні дисципліни репрезентують людину через літературні та історичні образи, вчинки літературних персонажів та історичних героїв, зображення їхніх досягнень і моральних прорахунків, духовного життя, прагнень, тощо. Все, що діти роблять на кожному уроці – їхня праця. За час свого навчання в школі учень відбуває близько 10-12 тисяч уроків, і зусилля, спрямовані на пізнання, розвиток і само виховання також є нелегкою працею. Праця потребує атмосфери духовності.

У зв‘язку з цим В. Сухомлинський з гіркотою зазначив , що в школі ми часто стикаємося з такою ситуацією, коли навчальна праця є, а духовного життя немає. Навчальний предмет стає нудним, “обов’язковим, що позбавляє працю радості і задоволення”.

Природа відіграє велику роль в загальному і естетичному розвитку людини. Видатний педагог Ушинський писав, що він виніс із вражень свого життя глибоке переконання, що прекрасний краєвид має такий величезний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися.

Природа – великий учитель. В процесі взаємодії з природою та пізнання її таємниць людина не тільки прилучається до краси, а й удосконалює свої моральні якості. Великодушність починається з любові до всього живого, риси людяності треба розвивати в дитині також через виховання почуття краси природи. Людина живе серед природи, але естетичний вплив її на особистість здійснюється не самопливом, можна жити серед краси і не помічати її, отже, й  не використати для свого духовного розвитку прихованого в ній багатства. Безумовно, багато вчителів добивається великих успіхів в естетичному вихованні засобами природи. Діти беруть участь у цікавих подорожах по рідному краю, озеленюють пришкільні ділянки і класи, виготовляють вироби з природного матеріалу.

Та ще мають місце випадки жорстокості дітей до тварин, рослин, байдужості до краси. Багато школярів не люблять описів природи в книжках. А їх власні твори про неї не відзначаються своєрідністю.

Сприйняття природи, як і сприйняття образів мистецтва, - це не тільки зоровий або слуховий процес. Сприймає природу людина, і від її характеру вихованості, моральних якостей залежить, що вона побачить, відчує, зрозуміє.      Людям жорстоким і черствим природа не відкриє своєї краси і своїх таємниць.

         Той, хто любить життя знайде цікаве для себе навіть у тому, що для інших здається буденним. Якщо спитати першокласника, який з наповненими щастям очима переступить шкільний поріг, чому б він хотів навчитися в школі, то отримаєш відповідь: “Усьому”.

А батьки хотіли б, щоб дитина стала освіченою, культурною, розвиненою, отримала б навички спілкування, навчилася бути здоровою.

В нашій школі вивчається інтегрований курс “Довкілля” в початковій школі. “Довкілля”, як виявилось, це не просто один з предметів шкільного курсу, про який після дзвоника можна забути до наступного уроку. Наслідок цієї роботи – відродження духовності в процесі взаємодії з природою і суспільством, в турботі про довкілля. Вчителі Бондаревська І.М., Полішко Л.І., Ващенко С.П., Остроуменко А.О. прищеплюють своїм вихованцям  любов до рідного краю.ю вміння бачити красу довкілля, оберігати його, пам‘ятати, що людина не цар і не раб природи. Вона – сама природа. Вчителі – мовники Шумік Т.М., Касьяненко Н.В., Скиба Л.П., Єрмоленко І.Й., Вакуленко Н.А. привчають кожну дитину жити і орієнтуватись у світі художнього слова, дбають про те, щоб книжка для кожного учня стала життєвою потребою.

Література – це галузь людських взаємин. Їз своїми роздумами про життя учні найчастіше  звертаються до вчителів літератури.

Вчителі – словесники говорять на уроках про високі почуття й самі здаються учням благородними людьми. Це покладає велику відповідальність на нас. Учень, який розчарується в своєму вчителі, може розчаруватись і в предметі. На жаль, сучасні діти під впливом телебачення та комп‘ютерів читають дуже мало. Подивіться в їхні бібліотечні формуляри, рідко в кого вони заповнені художніми творами. А багато учнів  і не заглядають в бібліотеку, обмежуються підручниками й хрестоматіями з літератури.

То ж головна задача вчителів – привернути любов учнів до книги. Чим більше учні читатимуть, тим активнішими будуть ваші уроки. Те, що частина наших учнів мало читає, мало знає віршів напам‘ять, - значною мірою наслідок наших нецікавих уроків. Зважте на це, колеги.

Вміти бути вольовим, але не пригнічувати учнів, бути активним і одночасно розвивати активність учнів, багато знати і дбати, щоб учні не брали готовими, а здобували знання – це особливо важливе в нашій професії.

З великою повагою учні відносяться до вчителя німецькою мови Брижко І.М., яка в свою чергу з повагою відноситься до кожної дитини не дивлячись на те відмінник це, чи невстигаючий, вона для неї просто людина, яку треба поважати, і якій треба допомагати. Адже недаремно Ірина Микитівна символом своє праці обрала пелікана. За повір‘ям пелікан розклював свої груди і накормив своєю кров‘ю учнів, які помирали з голоду у скрутну годину.

Ласкаво, ніжно, по-материнські, проводять уроки вчителі Довгай А.А., Фурсова А.Н., Байдуж Л.О. Принципово, але з повагою до особистості відносяться до своїх учнів вчителі Наливайко Н.С., Заруцька Н.В., Кононенко І.М., Безсмольний А.В., Тереб Л.В., Радченко С.П. Хороший контакт з класом знайшла вчитель Ляш С.І. Сама добре вихована, чемна, порядна – цим і заслуговує авторитет серед учнів та колег.

Настрій у навчанні і вихованні – це половина нашого успіху. “Учителю! Залиши свій поганий настрій за порогом школи!”- гласить одне з положень класичної педагогіки. І цього положення треба суворо дотримуватися. У дитячому колективі завжди, як говорив А.С. Макаренко повинен бути мажор, за всяку ціну. Є, звичайно, в нашій професії, свої труднощі. Важко буває знайти підхід до всіх учнів, проникнути в їхню душу. А є учні, які забирають у нас багато часу і здоров‘я. Але і вони дають радість. Коли помічаєш, що такий учень починає уважніше тебе слухати, довше засиджуватись над книжками – охоплює така радість яка відома тільки вчителям та матерям.

Емоціональна естетична реакція за своїм змістом може бути різною: почуття піднесеного, прекрасного, трагічного, комічного, потворного. Не всі ці переживання розвиваються в дітей однаковою мірою. Повноцінний розвиток передбачає єдність цього комплексу почуттів, оскільки неувага одного з них обмежує глибину й широту другого. (Людина яка не вміє ненавидіти потворне, не зможе повноцінно сприйняти прекрасне). Цікаві думки що до цього висловила А. Барто. “Останнім часом ми надто оберігаємо дітей від сильних почуттів”. Багато хто вважає, що казка повинна закінчуватися лише приємно. Боронь Боже, щоб прочитане хвилювало, а тим паче – викликало сльози. Але світ навколо нас ще не такий осяйний і треба, щоб наші вихованці не залишалися байдужими до зла і не людяності. Щоб вони не були егоїстами і себелюбцями.

Отже, рівень духовності та моралі, культурні запити та потреби сучасної молоді є однією з найвагоміших соціокультурних характеристик українського суспільства, а перспективи їх розвитку вирішальною мірою визначатимуть майбутнє України.

Поняття професійного зростання і честі кожного взаємопов‘язані, як структурні ланки. Звідси і розуміння того, що кожен із нас несе неабияку відповідальність за плоди своєї праці і характер взаємин один з одним, творить таким чином сприятливий (чи навпаки) клімат для співпраці, шануючи, цінуючи, допомагаючи і підтримуючи у добрих справах один одного. Отже, добрий настрій, гарний, продуманий і організований початок реалізації своїх творчих можливостей – запорука успіху колективу.

Школа – це живі люди. Ми прийшли до людей. Намагаймося і самі бути людиною. Важливо знати, що до різних типів темпераментів потрібний різних тон у розмові (з флегматиком – твердий, з холериком – спокійний, з меланхоліком – м‘який).

Поважайте людину в своїх учнях. Оберігайте і розвивайте їх гідність. З розвитком гідності в учнів розвиваються і всі інші кращі людські риси. Бережіть і власну гідність. Педагог, який не береже власної гідності, не зуміє виховати її в своїх учнів.

Змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, їх духовним ростом.

Використовуйте увесь діапазон педагогічної стимуляції, але будьте щедрішими на похвали,  і скупішими на покарання.

Поважайте індивідуальність кожного учня, бажання утвердитися в класі. Успіх окрилює людину, неуспіх, до того ж постійний, пригнічує.

Бережіть довір‘я своїх учнів. Довір‘я до вас – то вершина ваших взаємин з учнями, вікно в їхню душу.

Рік у рік і день у день виховуйте в учнів високі почуття громадянина, повагу до людей праці, любов до своєї Батьківщини.

 

        

 

Подобається