Ліцей № 142 імені П'єра де Кубертена
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Шляхи формування громадянської свідомості на уроках української мови та літератури

В.О.Сухомлинський про громадянське виховання

Гуманістичні засади громадянського виховання вперше висвітлив у 1970р. Василь Сухомлинський. Він вважав першочерговою умовою формування громадянина організацію емоційно насиченого діяльного трудового життя шкільного колективу, який ефективно впливає на становлення громадянської позиції кожного індивіда. Громадянське виховання – це виховання на громадянських ідеях. Бути справжнім громадянином – значить насамперед піклуватися про майбутнє суспільства, а майбутнє – це діти. Знання про Батьківщину – наріжний камінь громадянської гідності. Громадянська гідність людини починається в дитинстві, людина не мислима без громадянської серцевини, тому піклування про громадянську лінію всього процесу морального виховання є першочерговою турботою батьків та школи. Громадянськість пробуджується в юній душі лише тоді, коли людина вже в дитинстві і особливо в роки отроцтва робить світ кращим, ніж він є. Громадянин складається з почуття господаря, з почуття відповідальності за все, що в нашому житті. Громадянськість – це насамперед відповідальність, обов’язок та вища сходинка в духовному житті людини, на якій вона віддає себе справжньому ідеалові.

Для формування національно-свідомих громадян України уроки української мови й літератури мають велике значення.

Ключові слова: національно-патріотичне виховання, громадянин, патріот, соціально й громадська компетентність.

Відповідно до Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді серед виховних напрямів найбільш актуальним сьогодні виступає патріотичне виховання, що закладає фундамент для формування свідомості як сучасної молоді, так і наступних поколінь українців, що вбачатимуть у державі запоруку особистісного розвитку і сповідуватимуть ідеї гуманізму, демократії, свободи, толерантності, виваженості та відповідальності за своє життя та долю рідної держави. Саме школа повинна стати осередком становлення громадянина-патріота України, виховувати у молодого покоління високу патріотичну свідомість, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів цілісності, незалежності держави.

Патріотичне виховання школярів на уроках української мови й літератури здійснюється через реалізацію соціокультурної змістової лінії. Зокрема, під час вивчення розділу «Мова й мовлення» необхідно звертати увагу учнів на багатство і милозвучність української мови, захоплювати дітей її красою, пробуджувати любов до рідного слова, прагнення вивчати українську мову і спілкуватися нею. Слід пояснювати значення української мови для становлення незалежної самостійної держави України, роль української мови як державної.

Формуючи культуру спілкування, доцільно збагачувати мовлення школярів українськими формами звертання, формулами мовленнєвого етикету, показувати зв’язок із національними традиціями та звичаями українців.

Виховання національної свідомості школярів доцільне при роботі з текстами на українську національну тематику, при вивченні народних звичаїв і традицій, календарно-обрядових пісень, пісень історичного та соціально-побутового характеру. Дуже добре виховувати національно свідомого громадянина на прикладі героїв із казок, народних переказів і легенд, прислів’їв, приказок, а також на прикладах поетичних рядків.

Наприклад, прочитай вірш і подумай про його головну думку

Буває, часом сліпну від краси.
          Спинюсь, не тямлю, що воно за диво:
          Оці степи, це небо, ці ліси…
          Усе так гарно, чисто, незрадливо.
          Усе як є – дороги, явори, – усе моє,
          Все зветься Україна!     (Л.В. Костенко).

          Реалізуючи виховний потенціал учнів, варто пояснювати дітям, що багатство і розмаїття літературної творчості, в тому числі й народної, свідчить про мудрість і талановитість українського народу, а знання і трепетне ставлення до них стане запорукою збереження цього багатства для майбутніх поколінь.

          Кожний урок української мови й літератури – складна цілісна динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи загалом. Однією з них є формування національної мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховувати увагу до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля.

Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь. Дуже важливий відбір дидактичного матеріалу. Особливо актуальним є проведення уроків української мови в ігровій формі, наприклад, гра «Неправильно – правильно», завданням якої є віднайти та виправити лексичну або граматичну помилку. Також доцільно проводити з учнями лінгвістичні марафони, які спрямовані на пошук помилок у мовлені дикторів чи навчальних текстах, результати яких учні зможуть обговорювати не лише з учителем, але й з батьками та друзями. Як роздатковий матеріал учитель може використати аудіозаписи або ж деформований текст. Важливу роль у формуванні учня як свідомого громадянина чільне місце посідають орфоепічні хвилинки. Саме правильне наголошування слів не тільки заохочуватиме школяра до всебічного розвитку знань із лінгвістики, а й тренуватиме пам'ять, спостережливість та увагу, особливо якщо наголос у слові в українській мові відрізняється від російської. Важливо постійно поповнювати лексичний запас учнів. Цьому сприяють різні форми роботи, серед яких чільне місце займають словникові та класичні диктанти. Підібраний текстовий матеріал має відображати загальнолюдські духовні цінності, допомагати вчитися пізнавати національне світосприймання, ментальність українського народу. З метою закріплення знань, умінь і навичок, здобутих упродовж уроку чи кількох, учням варто дати на виконання творче домашнє завдання (індивідуальне, групове чи колективне (метод проектів)). Наприклад, записати шість-сім речень повчального змісту, використовуючи дієслова (тут може бути будь-яка частина мови) з часткою не. Розмістити їх на плакаті і обмінятися з сусідом по парті. Обговорити такі речення-поради, які склали ваші однокласники. З метою заохочення та популяризації української мови та її культури можна давати домашнє завдання, застосовуючи хмарні технології: створювати завдання-ребуси, пазли, карти знань тощо, які учні роблять і одразу отримують бали за виконання. Розвиткові мовної особистості сприяє і позаурочна робота, спрямована на виховання учнівської молоді. Проведення предметних тижнів із мови та літературного читання, святкування Міжнародного дня рідної мови та Дня української писемності, мовознавчі турніри, конкурси – все це допомагає викладачу донести до учнів, що: «Рідна мова – це основа нашого буття, це те, що вирізняє нас у світовому соціумі серед тисяч народів, робить особливими, унікальними у своїй самобутності». Отже, ефективність формування національно-мовної особистості залежить від цілеспрямованого пошуку шляхів удосконалення організації рідно-мовної освіти, свідомого проектування змісту навчання на основі оптимального поєднання традиційних та інноваційних педагогічних технологій, дидактичних методів, прийомів, форм і засобів. Адже найголовнішим завданням на сьогодні є відродження й подальший розвиток української мови на терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження й подальшого розвитку національної культури та державності.

          Доцільно, виховуючи громадянську учнів давати їм завдання типу: «Закінчити речення»

  1. Я свідомий громадянин своєї країни, тому що… (можливі відповіді:
  • добре знаю й дотримуюся Конституції України – основного закону держави;
  • вивчаю українську мову і спілкуюся нею;
  • готовий віддати всі свої сили і знання для розбудови держави;
  • бережу і розвиваю звичаї й традиції рідної України і т.д.

Дуже добре й сильно відбувається формування національної громадянської свідомості через поезію. Наприклад:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.   (В.А. Симоненко «Лебеді материнства»)

          Й дуже суттєві, проникаючі в душу слова:

          Можеш вибирати друзів і дружину,
          Вибрати не можна тільки Батьківщину.
          Можна вибрать друга і по духу брата,
          Та не можна матір рідну вибирати.
          За тобою завше будуть мандрувати
          Очі материнські і білява хата.
          І якщо впадеш ти на чужому полі,
          Прийдуть з України верби й тополі,
          Стануть над тобою, листям затріпочуть,
          Тугою прощання душу залоскочуть.
          Можна все на світі вибирати, сину,
          Вибрати не можна тільки Батьківщину.   (В.А. Симоненко «Лебеді…»)

          Той же В.А. Симоненко сказав:

          Народ мій є! Народ мій завжди буде!
          Ніхто не перекреслить мій народ!..
          Народ мій є. В його волячих жилах
          Козацька кров пульсує і гуде!

          А скільки значать для внутрішнього сприйняття себе як особистості вірш Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?».

          Ти знаєш, що ти – людина?
          Ти знаєш про це, чи ні?
          Усмішка твоя – єдина,
          Мука твоя – єдина,
          Очі твої – одні!

          Виховання громадянської свідомості чітко звучить у вірші Д.В. Павличка «Ти зрікся мови рідної»

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому...
Впаде на тебе, наче сніг, журба —
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх-погорду!

Ти зрікся мови рідної...

Той же Д.В. Павличко пише, звертаючись до рідного слова:

О рідне слово, хто без тебе я?
          Німий жебрак, старцюючий бродяга?
          Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
          Прах, купа жалюгідного рам’я.

Звичайно патріотизм й громадянську свідомість можна виховувати і через інші моральні якості, емоції. Наприклад, вірш про кохання І.Я. Франка:

Чого являєшся мені у сні?
          Чого звертаєш ти до мене
          Чудові очі ті ясні. Сумні,
          Немов криниці дно студене?
          Чого уста твої німі,
          Який докір, яке страждання,
          Яке несповнене бажання
          На них, мов зарево червоне,
          Займається і знову тоне
          У тьмі?
          Чого являєшся мені у сні?

Взагалі навчання і виховання – це тісний, нерозривний процес, який поєднує велику підготовку до уроків і експромт, молодість, досвід і мудрість. Але, однозначно, цей процес не можливий без почуттів, виваженості, сильного емоційного стану людини, яка навчає й виховує.

Подобається