Ліцей № 142 імені П'єра де Кубертена
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Сім чудес України.

 

 

Кам’янець-Подільська фортеця

 

 

Кам’янець Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі…

 

До творення неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії доклали майстерності архітектори й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини та ін. Сьогодні чимало туристів захоплюються вдалим поєднанням міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII–XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Надзвичайно привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи. Неабиякий інтерес викликає й унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом.

 

 До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

 

Сьогодні, за попередньою, домовленістю, можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії Старою фортецею. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллях фортеці проводить кам’янецький «староста» та його «свита», які цікавими розповідями, піснями, танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі у часі. Відвідувачі фортеці мають змогу поїздити верхи на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам’ятну монету.

 

 

 

 

Будинок з химерами

2142

 

Це, мабуть, найвідоміша будівля у Києві. Будинок розташований у теперішньому центрі Києва, неподалік від Палацу президента України, а на початку ХХ століття все було інакше. Тоді в цій частині Києва були проведені роботи по впорядкуванню цієї доволі занедбаної території. На місці осушеного Козиного болота побудували театр Соловцова (нинішній театр ім. І. Франка), а ділянка землі на кручі, що височіла над театром, продавалася на міському аукціоні за дуже низькою ціною, оскільки вона була геть непридатна для будівництва. Тому рішення архітектора Владислава Городецького зводити там будинок для своєї родини викликало всезагальне здивування.

 Будинок з химерами побудований у стилі модерн у 1902-1903 рр. За рік побудували сам будинок, і ще два роки було витрачено на зовнішнє та внутрішнє його оздоблення. Це був перший будинок у Києві, зведений з використанням нового матеріалу - цементу. Здійснення такого проекту могло служити ще й рекламною акцією продукції промисловця Ріхтера, що займався виробництвом цементу. Для того, щоб створити стійку основу для будинку, на крутому пагорбі було вбито близько 50 бетонних паль на глибину 5 метрів. З боку вулиці Банковій будинок має три, а з боку театру ім. Івана Франка - шість поверхів.

 

І зовнішнє оформлення будинку, і внутрішні інтер'єри не повторюються більше ніде, у них відбилися не тільки фантазія й майстерність архітектора, але і його пристрасть до полювання. Зовні будинок являє собою незабутнє видовище. Фасад багато прикрашений фігурами реальних істот гіпертрофованих розмірів. Тут і дівчата верхи на рибах (їх часто мають за русалок), що розкинули свої сіті; і дельфіни, і морські гади, крокодили, величезні жаби, латаття небувалих розмірів, голови носорогів, антилоп, ящірок що стрімко біжать по струнких колонах; орли, що хижо розправляють крила; слони, хоботи яких служать водостоками під час дощу.

Цей будинок було задумано використовувати в якості прибуткового. Шість з семи квартир здавалися в оренду заможним людям - іншим постояльцям житло такого рівня було не по кишені. А один поверх - третій з боку двору, а перший з боку центрального входу з вулиці Банкової, займала квартира самого Городецького. Планування кімнат було складено таким чином, що перші сонячні промені світили у вікна прислуги: куховарок та покоївок. Це й логічно, адже персонал що обслуговує, повинен просипатися першим, щоб вчасно ще до пробудження мешканців приготувати все необхідне. Ближче до полудня сонце потрапляло в кабінет Городецького, де він зазвичай працював у цей час, а наприкінці дня заглядало у вітальню.

Що стосується внутрішнього декору - те він ще більш примхливий, ніж зовнішній. Якщо входити з центральних дверей - то перше приміщення відразу ж дивує й захоплює. Стіни цієї кімнати покриті розписами, на яких зображено підводний світ із затонулими кораблями. Центр стелі прикрашає ліпнина у вигляді спрута. Щупальця цього декоративного восьминога виконані у вигляді сплетіння раковин, морських зірок, рослин, усі вони розфарбовані в різні кольори та вкриті шаром перламутру. Виготовлений цей величезний восьминіг з гіпсу, його щупальця спускаються до самих стін. Якщо ліпнина в першому залі оригінальна, то люстра була втрачена, а нинішня - це копія, відновлена по фотографіях.

Ліворуч знаходяться кімнати, що належали родині Городецьких. У цій частині будинку й на сходах, що ведуть нагору, під час реставраційних робіт вигляд приміщень відновили за фотографіями, які робив сам Городецький. Інша частина приміщень втратила декор у другій половині 20 століття, і була просто відремонтована.

У колишній вітальні Городецького зараз розташовується малий переговірний зал. Найяскравішою оздобою цієї кімнати також є ліпнина, що зображує гірлянди квітів ірисів. Виконана вона у білих, рожевих та ніжно-зелених тонах. У колишній вітальні, як і в інших кімнатах, встановлені старовинні груби, облицьовані кахлями рідкісної краси. Усі печі справні, і їх можна розтопити в будь-який момент.

В їдальні в око перш за все впадає - при її виготовленні були використані великі лосині роги. Ліпнина в їдальні теж дуже вигадлива - вона зображує всіляку городину та інші продукти: тут можна розгледіти і часник, і артишоки, і буряк, та багато чого іншого. Посуд та картини в цих кімнатах і в інших приміщеннях не збереглися, зараз кімнати прикрашені музейними експонатами.

З залу-вітальні зі спрутом, на верхні поверхи ведуть сходи з білого мармуру. І самі сходи, і поручні, і гіпсовий декор чудово збереглися. Між 4 і 5 поверхами на сходах ще при Городецькому було встановлено електричний світильник у вигляді гігантського сома - він працює й зараз. Характерно, що якщо зовні будинок прикрашають живі тварини, то всередині всі вони представлені вже у вигляді здобичі мисливця.

Відомо, що пристрасть до полювання закинула архітектора Городецького в Африку. Сафарі в Кенії коштувало чимало, тому в 1912 році він заклав особняк Київському суспільству взаємних кредитів, і повернути собі його вже не зміг.

В 1913 році Будинок з Химерами придбав Данила Балаховський, що служив агентом французького консульства в Києві. У період після Жовтневої революції й до Великої вітчизняної війни Будинок з химерами був комуналкою. Відомо, що у ці роки будинок майже не постраждав, тому що в ньому мешкали викладачі, митці та інші представники інтелігенції, які шанобливо ставилися до майстерності архітектора.

Після ВВВ будинок став лікарнею ЦК КПУ. Це був найбільш нещасливий період для будинку. Усі стіни пофарбували олійною фарбою. У деяких кімнатах кількість шарів досягала 16 - усе це реставраторам довелося змивати, щоб розкрити вцілілі розписи. Медична апаратура, прикріплена до стін, створювала вібрацію, і в стінах з'явилися глибокі тріщини. Для стабілізації будинку нижні поверхи засипали землею, але ситуацію це не врятувало. Почали валитися цементні фігури, що прикрашають фасад будинку (усередині вони були порожніми).

У цей час закривалась на ремонт резиденція президента України - Маріїнський палац, і перенести її було вирішено в стародавню будівлю на Банковій. В 2003-2004 рр. пройшла реконструкція будинку, яка, за оцінками фахівців, обійшлася в межах 30-40 мільйонів гривень. Були відновлені внутрішні інтер'єри будинку, розпис, паркет. Скульптури з фасаду зняли, заповнили їх зсередини та вкрили спеціальною фарбою, яка протягом 25 років гарантовано буде захищати їх від впливу атмосферних явищ. Стіни укріпили з використанням сучасних технологій. По закінченню реставрації будинок придбав статус Малої резиденції президента України, призначеної для прийому закордонних делегацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Володимирський собор

1401

 

Володимирський собор (Патріарший кафедральний собор св. Володимира) — православний собор у Києві, головний храм Української Православної церкви  Київського Патріархату. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення собору, побудованого на честь хрестителя Русі - князя Володимира, виконано у старовізантійському стилі, який притаманний церквам, що будувалися за часів Ярослава Мудрого та Володимира Святого.

Шестистовпний Володимирський собор у Києві увінчано сімома золотими куполами. Довжина храму становить 55 метрів, ширина - 30, у висоту собор разом із хрестом сягає 49 метрів.

Історики впевнені, що ідея створення Володимирського собору в Києві належить митрополиту Філарету Амфітеатрову. Що стосується офіційного підтвердження будівництва храму, то його було отримано від Миколи I в 1852 році. Звернення Філарета до народу зі словами про те, що в граді Києві до цих пір ще немає "храму Божого в ім'я святого Рівноапостольного князя Володимира", знайшло відгук у серцях багатьох віруючих. Було оголошено всенародний збір коштів для спорудження собору. Сам митрополит пожертвував 7 тисяч рублів. Ідею підтримала достатньо велика кількість людей і, до 1859 року було зібрано близько 100 тис. рублів. Києво-Печерська Лавра також зробила внесок у цю добру справу, надавши для будівництва мільйон штук цегли.

Авторство первинного проекту Володимирського собору в Києві приписують архітектору І.В. Штрому. Однак, його ідея була настільки непідйомною щодо фінансів, що його проект було значно змінено в бік зменшення коштів. Подальшою розробкою зайнявся єпархіальний архітектор П.І. Спарро. Замість запланованих 13 куполів він вирішив залишити всього 7, вніс до проекту й інші зміни. Надалі роботу над плануванням Володимирського собору взяв на себе архітектор О.В. Беретті, який, у свою чергу, теж вніс деякі корективи, збільшивши розміри храми в півтора рази. Саме за проектом О.В. Беретті й було зведено собор, а перший камінь в його фундамент 15 червня 1862 року заклав митрополит Арсеній. Цю дату було обрано не випадково, саме 15 червня на Русі святкувався день пам'яті князя Володимира.

Протягом двох років, з 1862 по 1864, кипіла робота над будівництвом Володимирського собору. Але, навіть незважаючи на те, що стіни було виведено вже майже до куполів, будівництво довелося призупинити. На арках та стінах храму з'явилися тріщини, причому досить глибокі і небезпечні для будівлі. Щоб виправити ці недоліки були потрібні величезні фінансові вливання, а достатніх коштів на той момент не було. Тому 10 наступних років недобудований храм чекав вирішення своєї долі. Тільки у 1875 році за наказом государя Олександра Миколайовича будівництво собору було відновлено. Доробку проекту доручено Рудольфу Бернгарду, а всі наступні роботи виконував архітектор В. Ніколаєв, під керівництвом якого все-таки вдалося завершити будівництво храму.

Епопея з появою в Києві Володимирського собору закінчилася тільки в 1882 році. Далі тривала робота над внутрішнім оздобленням храму.

 

 Мармур - головний матеріал, з якого виконано центральний іконостас Володимирського собору в Києві. Для оздоблення іконостасу та підлоги різнокольоровий мармур спеціально доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїчні роботи виконували майстри з Венеції, а срібне приладдя для обрядів поставляла на той момент дуже відома ювелірна фірма Хлєбнікова.

Не секрет, що основна цінність Володимирського собору - це його унікальні розписи, завдяки яким храм отримав статус пам'ятки культури. Стіни храму прикрашено величезними композиціями на біблійні теми, які, взяті воєдино, представляють відвідувачам історію руської церкви. Тут можна побачити фігури святих, мучеників, святителів, князів та святих дружин. На стінах храму зображено також історичні сюжети (хрещення князя Володимира, хрещення киян), а також портрети історичних осіб: Олександра Невського, княгині Ольги тощо

Урочиста церемонія освячення Володимирського собору в Києві відбулася 20 серпня 1896 року.

У 30-і роки ХХ століття до Володимирського собору було перенесено мощі Святої Варвари, привезені до Києва ще князем Святополком, які до цього часу зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі.У радянські часи, зокрема з 1929 по 1941 роки, у Володимирському соборі в Києві працював Музей антирелігійної пропаганди. Після Другої Світової війни собор було закрито. Тільки в 60-ті роки ХХ століття тут відновили богослужіння. Тут відбувалися головні урочистості тисячоліття хрещення Руси-України (1988) у Києві.

Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Софія Київська

1792

 

Серед збережених на теренах Східної Європи пам’яток архітектури собор Святої Софії у Києві є найстародавнішим.

Видатна пам’ятка давньоруського зодчества XI ст., Софійський собор, завжди зачаровував будь-кого, хто хоча б раз у житті його бачив. Вдягнений у пишні барокові шати, собор органічно поєднується з монастирським ансамблем XVIII ст., зведеним у стилі українського бароко: Будинок митрополита, Хлібня, Трапезна, Бурса, Братський корпус, Дзвіниця, Південна вежа. Спорудам притаманна святковість, гармонія з природою, виразний національний характер. Перебуваючи на подвір’ї, в оточенні цих прекрасних споруд, на мить поринаєш у давнину з відчуттям далекого відлуння тихого монастирського життя.

Створювався Софійський собор як центр Київської митрополії і головний храм Руської держави, у ньому інтронізували митрополитів, збирали собори єпископів, затверджували церковні закони, тут князі сідали на Київський стіл, тут вони приймали іноземних послів, укладали угоди.

При соборі велося літописання, існував скрипторій, була заснована бібліотека.

Під склепіннями Софії, можливо, уперше прозвучало «Слово про закон і благодать». У ньому митрополит Іларіон – автор цього видатного церковно-політичного твору витлумачував нещодавно охрещеним киянам основи християнського світобачення та сенс світової історії, визначивши в ній одне з чільних місць Руській землі.

Літописні свідчення про час будівництва Софії Київської суперечливі. «Повість минулих літ» пише про її закладини у статті 1037 р., де йдеться про заснування князем Ярославом Мудрим. Інші відомості пропонує Новгородський I літопис молодшого ізводу: «У рік 6525 [1017]. Ярослав пішов до Берестія і закладена була Софія у Києві», а під 1037 р. той же літопис сповіщає: «заложив Ярослав город Київ і церкву святої Софії звершив». З цього випливає, що закладини Софійського собору відбулися 1017 р., а у 1037 р. будівництво храму було закінчене.

Інтер’єр Софії Київської прикрашено мозаїками та фресками. Площа збережених до сьогодні мозаїк собору становить 271 кв. м, а початкова площа усіх мозаїчних зображень, якими було прикрашено його головний вівтар, купол та підкупольний простір до рівня хорів сягала 640 кв. м. Приблизна площа фресок, збережених у всіх частинах софійського інтер’єру 3000 кв. м, а їх вірогідна початкова площа сягала 6000 кв м.

До сьогодні у Софійському соборі зберігся мармуровий саркофаг, здавна відомий як гробниця Ярослава Мудрого. У 1930-х рр. його відкривали і виявили у ньому кістки чоловічого та жіночого скелетів. Антропологічна експертиза показала, що чоловік помер у віці приблизно 70 років, при цьому він був кульгавим унаслідок травми коліна, що збігається з літописними даними про князя Ярослава, який помер у віці 76 років і кульгав. Виявлений у саркофазі жіночий скелет ідентифіковано не було.

Саркофаг Ярослава виготовлено з білого мармуру. Його кришка має форму двосхилого даху з трикутними фронтонами та акротеріями. Кришка та ящик прикрашено багатим різьбленням із зображеннями розквітлих хрестів, виноградної лози та інших християнських символів.

Попри унікальну збереженість Софії Київської її неодноразово грабували та розоряли. Велику роль у відбудові собору свого часу відіграли митрополит Петро Могила та гетьман Іван Мазепа.

 

Після встановлення в Україні більшовицької влади (1919 р.) Софія Київська більше двох десятиліть лишається діючим храмом. У 1934 р. її закривають і перетворюють на Державний архітектурно-історичний заповідник. У 1987 р. міжнародне журі Гамбурзького фонду присудило софійському заповіднику Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам'яток. У 1990 р. Софійський собор у Києві разом з усім комплексом монастирських споруд внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Після набуття Україною незалежності заповідник отримує статус національного (1994 р.). З цього часу його назва – Національний заповідник «Софія Київська».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Києво-Печерська лавра

2113

 

Протягом багатьох століть височить на дніпровських схилах дивовижний архітектурний ансамбль однієї з найвизначніших святинь православного світу - Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Це одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році Києво-Печерська лавра була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої Лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 році. Монастирське життя зосереджене на території Нижньої лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів.

Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм, як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія - Феодосій.

В ХІ столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі.

Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Нікон, Сільвестр. У XIII столітті було складено «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело історії Києва.

З 1592 по 1688 роки монастир був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був закатований митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. 4 серпня 1929 року комуністична влада завершила роботи по перетворенню Києво-Печерської Лаври на Всеукраїнське музейне містечко, головне призначення якого – бути центром антирелігійної пропаганди в республіці. Перед наркоматом внутрішніх справ УСРР порушено клопотання про негайне виселення з території містечка осіб духовного життя, які до того часу в ньому проживали.

 

Під час Другої світової війни у 1941 році радянські війська підірвали Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва, монастир на деякий час був відроджений, але у 1961 був знову закритий радянською владою.

Після вибуху храм був залишений в руїнах як свідчення злочинів нацистів. Не були здійснені плани відтворити його в початкових середньовічних формах до святкування 1000-річчя хрещення Русі. Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 року. Тільки 9 грудня 1995 Президентом України Л. Кучмою видано Указ про відновлення Успенського собору. Храм був відтворений у великому поспіху, практично за два роки, без серйозної наукової підготовки, з використанням сучасних матеріалів. Перед будівельниками стояла задача встигнути до 950-річчя лаври.

Відразу за завершенням будівництва храм був розписаний; освятили його 24 серпня 2000 року. Тривають роботи його розпису. Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), оскільки в ньому проводить богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

Ансамбль Києво-Печерської лаври - це своєрідний музей форм і стилів, у якому репрезентовано кращі зразки національної архітектури. Кожна споруда має своє обличчя, свій художній образ. Внаслідок праці талановитих архітекторів та будівельників виник один з найвидатніших монастирських комплексів - Києво-Печерська лавра. Більше ніж 950 років її історія нерозривно пов'язана з історією, життям і культурою українського народу.

Сучасний лаврський ансамбль розташований на 22 га і поділяється на такі частини:

Верхня лавра

 Ближні печери

Дальні печери

  Гостинний двір

Більшість монастирських будівель і споруд мають архітектурні форми українського бароко середини XVIII століття.

Основні пам'ятки і споруди Києво-Печерської лаври:

 Велика Лаврська дзвіниця (головна дзвіниця лаври побудована у 1731-1744 роках. Має висоту 96,52 метра і органічно вписується до ансамблю монастиря й усього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 кілометрів від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки).

Троїцька Надбрамна церква

Монастирські печери

 Успенський собор

Трапезна церква Св. Антонія і Феодосія (наймолодший храм Києво-Печерського монастиря. Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не зберігалась і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою Св. Петра і Павла була відбудована в стилі українського бароко, але у 1893 році її також зруйнували. Сучасна Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно проводяться богослужіння).

Некрополь Києво-Печерської лаври (на території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної - генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спаса на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий).

 

 

 

·

 

 

 

 

 

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця – свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. Ця середньовічна красуня може багато розповісти тому, хто побажає вислухати її...

 Не випадково скелястий мис над Дністром наші предки називали «Хотінь». Назва міста походить від дієслова «хотіти», оскільки мис був бажаним та надійним місцем для давніх поселенців. Завдяки міцній твердині та вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, своєю чергою, сприяли розквіту його культури та економіки. Місто було важливим пунктом у європейсько-азійській торгівлі.

Розташований на основних транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького (Байди), Петра Дорошенка. Під час Визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького. Відома Хотинська фортеця і подіями Хотинської війни, яка проходила під стінами фортеці у вересні – на початку жовтня 1621 р. Ця війна прославила запорозьких козаків та їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала переломним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і набула відголосу у світовій літературі.

Упродовж XVII ст. Хотин переходив з рук до рук, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, не раз місто визволяли запорозькі козаки. Під час Визвольної війни у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького (1650–1653 рр.). Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712–1718 рр. (за участю французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи. І хоча в ХVIII–ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, та під її мурами продовжували кипіти битви.

У 1826 р. місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна фортеця з трьома баштами; на двох крайніх вміщено по бунчуку, а на середній – півмісяць на держаку; над ним хрест:навхрест – дві шаблі лезами вниз, над ними – срібний хрест на ознаку взяття Турецької фортеці.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда». Серед недавніх – екранізація твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса» та зйомки кінострічки «Запорозька Січ» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

 

 

 

Національний дендрологічний парк „Софіївка” (м. Умань Черкаської обл.)

Численним відвідувачам дендропарк «Софіївка» відомий як туристична перлина України, музей садово-паркового мистецтва, місце, де можна поринути у казковий романтичний світ природи, краси і кохання …

Про місто:

   Умань - місто обласного підпорядкування, районний центр Уманського району Черкаської області. Розташоване на Придніпровській височині над рікою Уманкою (басейн Південного Бугу). Поруч з містом проходить автошлях М 05 (Київ — Одеса), що в Україні співпадає з міжнарородним автошляхом E95 (Санкт-Петербург — Одеса). Населення — близько 88 тисяч осіб. Відстань від Києва до Умані – 212 км, від обласного центру (Черкас) до Умані – 194 км.

  Умань була важливим козацьким полковим містом та фортецею. У 1760 отримала Магдебурзьке право. Під час Коліївщини прославилася повстаннями під проводом Залізняка та Ґонти. На початку ХІХ століття Умань перетворюється на центр іудейського релігійного руху - хасидизму. Під час Другої світової війни Умань була окупована німецько-фашистськими військами, в місті був влаштований концтабір «Уманська яма». Після війни Умань стає райцентром і славиться зараз перш за все своїм унікальним парком.

(Використано матеріали з сайту http://uk.wikipedia.org)Про парк:

 Національний дендрологічний парк „Софіївка” є одним із найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області.

Заснував парк у 1796 році багатий польський магнат Станіслав Потоцький на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії і подарував його їй у день її янгола у травні 1802 року. Ідея створення парку у романтичному стилі з використанням римської і грецької міфології належала самій Софії.

Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти - все це можна побачити, відвідавши парк. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже більше 200 років. Туристичний сезон в Умані триває протягом усього року.Варто подивитися:

павільйон Флори, невід'ємний елемент в композиційному оформленні усього паркового ансамблю, виглядає велично і в той же час вишукано, граціозно, завдяки своїм точним архітектурним формам, високим струнким колонам в доричному стилі та ажурному барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду;

 фонтан "Змія" - посеред просторої дзеркальної поверхні Нижнього ставу з широко роззявленої пащі змії, що звивається на камені, стрімко б'ється 12-16-метровий стовп води. Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори;

великий водоспад, який видно з багатьох точок огляду. Можна годинами милуватися яскравими переливами води, що спадає майже з 15-метрової висоти. Важко повірити, що водоспад - творіння людських рук. Водоспадна вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу;

 

 - грот Тантала, надійність цієї споруди перевірила сама природа - у 1838, 1976, 1986 рр., коли в Умані траплялися значної сили землетруси, грот залишився неушкодженим. Ця споруда цілком надійна і не становить ніякої небезпеки для відвідувачів. Там само, поряд увагу привертають величезні гранітні брили, які оточують Грот Тантала і своєю незвичайною вигадливою формою зображають то фігуру слона, то шапку російських князів, яка скоріше відповідає міфу про камінь Сізіфа;

 Темпейську долину, багату своєю романтичною історією. Темпейська долина багата символікою, яка повинна навіювати відвідувачам почуття журби та роздумів. Тут екскурсовод повідомить деякі епізоди з біографії графа Потоцького, які висвітлять історію виникнення парку, допоможуть глибше зрозуміти й осмислити окремі його композиції;

грот Каліпсо, який здається створений самою природою. Вхід до нього розділений на дві половини гранітною, грубої форми підпорою, яка ніби підтримує його і надає йому цілком природного вигляду. В правому кутку гроту влаштований невеликий водоспад, гомін якого, очевидно, і став приводом для назви гроту Левовий або Громовий;

 острів Анти-Цирцеї, або острів Кохання. Він створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього ставу, або Чаруючого моря. Зв'язок з островом спочатку здійснювався з допомогою порому чи човна, а 1853 р. між північним берегом і островом розкинувся на кам'яних опорах дерев'яний місток для пішоходів;

підземну річку Ахеронт, її довжина під землею - 211 м, ширина З м і висота 3 м; глибина води в каналі досягає 1 м. Протягом всього підземного каналу влаштовано 4 люки, з допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація. При цьому вражає геніальність інженерного розрахунку в поєднанні вибору віддалі при влаштуванні люків і вигинів каналу, що передбачає абсолютну відсутність протягу і убезпечує відвідувачів від застуди навіть в найжаркішу погоду;

старий дуб, віком біля 400 років. Німий свідок багатьох подій, що відбувалися у цих місцях. За народними переказами, саме під цим дубом збиралися на наради з козаками легендарні українські ватажки Максим Залізняк та Іван Гонта.

а також масу різноманітних статуй античних богів та давньогрецьких філософів, альтанки, скульптури. 

 

 

 

Перегляд та обговорення фільму  «Битва за Дніпро»

                                     (події 2013-2014 р)

 

 

Сьогодні внашій країні війна.Тисячі українців пішли  на схід-захищати Батьківщину- хто добровольцем, хто по призову. Ми можемо почути , що люди, які жили поряд з нами,  або наші друзі- там,на сході,де йде війна, де любов до Батьківщини перевіряється не на словах, а справою або, навіть, життям.

    Треба згадати нашого  випускника Ніконова  Павла, який добровольцем пішов  воювати і загинув в червні 2013 р.

     Дніпрпетровська область- кордон війни.  Вона не зайшла сюди. Але дніпропетровці активно приймають участь в допомозі воїнам- скільки волонтерів діють  в області, скільки до нашого аеродрому прилітає літаків з пораненими, а лікарі  Мечнікова роблять складні операції, лікують поранених.

  Цей фільм про участь Дніпропетровської області  у війні. Це треба знати і бачити.

 

                                   ( перегляд фільму )  45 хв.

 

 

  Обговорення:

  1. За що йде війна на сході?
  2. Який характер цієї війни за вашим визначенням?
  3. Як ви гадаєте, чи даремно люди проливають кров, чи даремно гинуть   на цій війні?
  4. Яку роль виконує наше місто в цих подіях?
  5. Яку допомогу ви чи ваша сім я вже надали  воїнам?

 

 

Ви повинні усвідомити, що саме зараз ви є свідками історії, яка пишеться для слідуючих поколінь. Бути осторонь цих подій просто неможливо.

 

Подобається