Ліцей № 142 імені П'єра де Кубертена
 
.

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година "Відлуння Афганського болю"

«ВІДЛУННЯ АФГАНСЬКОГО БОЛЮ» 

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ВОЇНІВ - ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ

Мета: розширити знання учнів про події афганської війни 1979—1989 рр.; виховувати повагу до воїнів-інтернаціоналістів та пам’яті загиблих героїв; формувати свідоме ставлення до прав і обов’язків людини і громадянина;.

 

Обладнання: політична карта світу, ілюстрації,  мультимедійний проектор.

 

Перебіг заходу

 

Учитель:

       Що таке війна? Для мільйонів людей  це слово має присмак горя, крові, смерті... Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо з про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.

 

       На нашій зустрічі присутній…  (представляє гостя).

 

Учень:

        15 лютого ми відзначаємо день виводу радянських військ з Афганістану.

        25 грудня 1979 року радянські війська були введені  в Афганістан для надання  допомоги місцевому населенню в захисті від ворога. Розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.

 

Учень:

       Потрапивши на палаючу афганську землю, наші воїни-інтернаціоналісти  прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

 

Учень:

       Багатьом із них  вже не судилося повернутися на рідну землю. За офіційними даними, за весь час афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тисяча робітників та службовців. Загинуло 14 453 особи, з них убито в бою 9511, померли від ран і хвороб 3203, загинули в аваріях, катастрофах 1739, пропали безвісти 292.

 

Учень:

      Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилася вдвічі.

 

Учень:                                                                                      Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

- Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І  у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 

Я чую, мамо, чую, як співають

Вони над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло.

 

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді  було!

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

                                                                           А син довічно житиме у сні.

 

Учитель:

         Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів, які віддали своє життя в тій жорстокій війні

 

Учень:

         Ветерани-афганці! Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати й любити. У тих, хто побував в Афганістані, досі  постають перед очима жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться жахливі сни.

 

Учень:

       15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день завершив календар афганської війни для радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Припинили надходити похоронки з Кандагару і Гардеса, Джелалабада й Кабула. Але наслідки війни українське суспільство відчуває  досі.

 

Учитель:

       Слово надається учаснику  афганської війни -……………………………………………..

 

Учитель:

       Поряд із нами воїни-інтернаціоналісти. Вони – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності. Переживши пекло війни, вони, як ніхто, знають ціну миру. Сьогодні ми говоримо їм слова вдячності і даруємо квіти.

 

Учень:                                                                          Була війна жорстока і кривава.

Горів вогонь і забирав життя

Учасникам боїв довічна буде слава!

І вічна пам’ять тим, хто йшов без вороття!

 

Учитель:

         Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо  війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче  – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле  і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши  на ній рубців, – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, – неможливо.

Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами й медалями. Та найвищою нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Прийміть найкращі побажання з нагоди річниці закінчення бойових дій в Афганістані. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах!

Ми низько схиляємо голови перед  матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули.

І всім присутнім бажаємо миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в нашому великому домі—Україні!

Подобається